До 1960-х років у цій державі, відгородженій від зовнішнього світу і географічно, і політично, не було ні доріг, ні електрики, ні автомобілів, ні телефонів, ні навіть пошти. Сучасний Бутан намагається зробити неможливе: здійснити гігантський стрибок із Середньовіччя у XXI століття і при цьому зберегти внутрішню рівновагу.
Понад тисячу років королівство Бутан (Друк-Юл, або Країна громового дракона) перебувало в абсолютній самоті — серед гір, в оточенні двох гігантів, Індії та Китаю. Стародавні храми у високих, оповитих туманом скелях, нескорені гори, незаймані річки та ліси — так все і донині. Але життя змінюється.
«Валове національне щастя»: Філософія розвитку
Коли в 1972 році на трон зійшов король Джігме Сінг’є Вангчук, Бутан був серед сумних лідерів за рівнем бідності, неписьменності та дитячої смертності. Все це — наслідок ізоляціоністської політики.
«Ми заплатили високу ціну», — скаже пізніше монарх. Кордони в 1960-х роках почав відкривати його батько, третій король Бутану. Він будував дороги, школи та лікарні, став домагатися вступу до ООН. Але син пішов значно далі, придумавши, як вивести Бутан з ізоляції. Його ноу-хау, яке багато бутанців сприймають як інструкцію з виживання, називається «валове національне щастя».
Воно ґрунтується на чотирьох принципах: сталий розвиток, захист природи, збереження культурної спадщини та гідна влада. Керуючись ними, Бутан вибрався з бідності, не витрачаючи свої природні ресурси. Виняток — лише гідроелектроенергія, яка забезпечує основні експортні доходи за рахунок поставок до Індії.
Збереження природи та економічне зростання
Майже три чверті території країни, як і раніше, вкриті лісами, причому понад двадцять п’ять відсотків їх площі складають національні парки та інші охоронювані території. Це один із найвищих показників у світі.
Різко знизився рівень неписьменності та дитячої смертності, економіка стрімко зростає. Розвивається і туризм, але через жорсткі обмеження на будівництво, а також через податок на перебування (до двохсот сорока доларів з приїжджого на добу) тут немає таких натовпів туристів, як, наприклад, у сусідньому Непалі.
Вплив технологій: Телебачення та Інтернет
У 1999 році король Бутану дарував своїм підданим телебачення — це єдина країна, де на той час його не було. У тому ж році в королівстві з’явився Інтернет.
Жителів Бутану охопило захоплення: на людей обрушився чужоземний світ у всьому його незвичному блиску. Але після того як було відкрито цей ящик Пандори, багатьох охопило і занепокоєння. Що чекає на націю чисельністю всього 635 тисяч осіб, половина з яких молодше 22 років? Зараз бутанський експеримент знаходиться в стадії кульмінації — в країні проголошена демократія. Так що справжня перевірка на міцність «Валового національного щастя» тільки починається.
Нових громадянських лідерів чекає чимало складнощів, і одна з найголовніших — це сам народ, який, як і раніше, обожнює своїх королів і скептично ставиться до демократії. Світ уважно стежить за подіями в Бутані — а раптом маленький гімалайський народ допоможе відповісти на таке важливе для людства питання: як зберегти свою індивідуальність, якщо глобалізація стирає будь-які відмінності? Чи можливо вдало поєднувати традиції та модернізацію.
Традиції в глибинці: Життя в селі Набджі
Майже сімдесят відсотків громадян живуть у селах — таких, як, наприклад, Набджі. Вона знаходиться серед незайманого лісу і гір, в шести годинах ходьби від найближчої дороги. Тут, в Чорних горах в Центральному Бутані, немає електрики. Зате в стародавньому храмі в Набджі є щось куди більш цінне — священна кам’яна колона з ледь помітною вм’ятиною. Як свідчить легенда, це слід руки гуру Рінпоче — містика, який у VIII столітті прилетів на тигриці в Бутан і став проповідувати тибетський варіант тантричного буддизму.
Бутанський буддизм: Особливості та вірування
Сьогодні навколишні поля спорожніли: за місячним календарем настав священний день. Жителі Набджі у святковому вбранні прийшли до храму. Жінки — в яскравих кірах до п’ят, чоловіки — у візерунчастих го по коліно. Бутанський буддизм відрізняється легким, навіть жартівливим поглядом на речі. У ньому багато земного — і цим він різниться з епічно спокійним традиційним буддизмом. Представників інших гілок буддизму тутешня велика кількість божеств і демонів може шокувати.
Немало тут і відвертих зображень — в тантризмі вважається, що інтимні відносини відкривають шлях до просвітління.
Особливо зухвало цю ідею втілив у XVI столітті лама Друкпа Кунлі, відомий як божевільний мудрець — святий, шанований більшістю бутанців. Кунлі влаштовував гулянки по всій країні, знищував демонів і дарував юним дівчатам просвітлення за допомогою магічної сили свого «Палаючого списа». Багато бутанських будинків по сей день прикрашає його знак оберіг: величезний фалос, нерідко — з грайливим бантом. Але навіть «палаючі списи» не запобігли переменам.
Соціальні досягнення: Освіта та охорона здоров’я
У Набджі з’явилася початкова школа — її відкрили в рамках реформи освіти, яка підвищила рівень грамотності в Бутані з десяти відсотків в 1982 році до нинішніх шістдесяти. А медпункт по сусідству — результат прийняття однієї з рішучих заходів, завдяки яким середня тривалість життя в країні збільшилася з сорока трьох років (1982 рік) до шістдесяти шести (2007-й). Рівень дитячої смертності за той же період знизився зі ста шістдесяти трьох до сорока осіб на тисячу.
У Набджі немає своїх лікарів, але медики з районної лікарні Тронгси добираються сюди через гори пішки, щоб зробити щеплення сільським дітлахам.
Медіа та культура: Нові горизонти
Оптимісти вважають, що вихід Бутану з ізоляції стимулює місцеву культуру. Засоби зв’язку розвиваються: зараз у п’ятдесяти восьми відсотків сімей є телевізор, у сорока відсотків — стільниковий телефон, приблизно у двадцяти відсотків — комп’ютер, і громадяни починають все більше спілкуватися один з одним, як і у всьому світі. Для Бутану, де практично не розвинене транспортне сполучення, вже це чимале досягнення. Адже тепер сільські жителі, яких поділяють гори, можуть дивитися один і той же національний телеканал.
А нові радіостанції, такі як Kuzoo FM, дають молоді привід зібратися, щоб поговорити про музику, культуру, модернізацію.
Успішно розвиваються також місцеве музичне та кіновиробництво. Ще два десятиліття тому в Бутані не було знято жодного художнього фільму. А в 2006 році ця крихітна країна випустила 24 кінокартини — що чи не найвищий показник на душу населення в світі. Правда, бутанські традиціоналісти бачать у всьому цьому і негативну сторону — вторгнення глобальної матеріалістичної монокультури, яка руйнує їх цінності. Влада заборонила шкідливі з їхньої точки зору канали.
Соціальні виклики модернізації
Модернізація все ж обертається цілим рядом соціальних проблем. Так, в Тхімпху рівень безробіття серед молоді досягає майже тридцяти відсотків, так як випускники сільських шкіл відправляються в місто, плекаючи надії вступити на держслужбу, і не можуть влаштуватися. Вони залишаються в столиці, збиваючи вуличні банди. У Бутані, як і раніше, мало насильницьких злочинів, але випадки крадіжки (коли-то його не було зовсім, а двері рідко замикалися на замок) частішають: люди зазіхають на чужі мобільники і CD-плеєри. Зростає і наркоманія.
Збереження суверенітету та етнічні конфлікти
Бутан, при всій його незалежності, тривожить відчуття вразливості — адже він є останнім бастіоном гімалайського буддизму. Всі інші схожі країни зникли з лиця Землі: Ладакх (зайнятий в 1842 році і пізніше приєднаний до Індії), Тибет (завойований Китаєм в 1950 році), сусіднє королівство Сіккім (приєднане до Індії в 1975 році). «Ми маленька країна, що не володіє економічною і військовою міццю, — пояснював Джігме Сінг’є Вангчук журналістці з The New York Times в 1991 році. — Єдине, що може зміцнити суверенітет Бутану — це унікальна культура».
Здавалося б, розумний підхід, але саме він став причиною конфлікту монархії з найбільшою етнічною групою в країні — індо-непальською. На відміну від правлячих на північному заході нгалонгів, або друкпа, і шарчопів на сході (обидва народи — буддійські нащадки тибетців, які оселилися на цій території багато століть назад), основна частина непальців заселила низинні регіони Бутану в кінці 1800-х — початку 1900-х років. Наступні хвилі мігрантів з’явилися після 1960 року — одні люди приїхали в якості чорноробів, інші перетнули кордон нелегально.
Монархічний режим підтримував асиміляцію, але друкпська еліта була стурбована збільшенням непальського населення. Король посилив законодавство про громадянство, видав постанову, що всі бутанці зобов’язані одягатися і вести себе так, як велить кодекс друкпа. А коли непальці організували акції протесту, послідували масові арешти. Для багатьох етнічних непальців, що залишилися в Бутані (за приблизними підрахунками, таких близько ста п’ятдесяти тисяч), активне насадження монархією буддійської культури обернулося злиднями.
Зараз конфлікт на півдні Бутану практично вичерпано, але багато непальців досі залишаються на суспільній периферії: виконують фізично важку роботу, не мають можливості вести бізнес, працювати в держструктурах і отримувати вищу освіту.
Шлях до демократії: Перехід і виклики
У Бутані шанують королівську владу, але не вітають демократію. Перші демократичні кроки нового короля були досить несмілими.
Навіть висунути відповідних кандидатів виявилося непросто, частково тому, що всі претенденти повинні бути випускниками університетів — і це в країні, де диплом бакалавра є менш ніж у двох відсотків населення.
Однак два високопоставлених чиновника, міністри Джігме Тінлі і Сангай Нгедуп, пішли у відставку, щоб повести на вибори опозиційні партії в надії, що будь-який бутанський прем’єр-міністр продовжить політику Валового національного щастя. У 2008 році королівство Бутан стало конституційною монархією.
